У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Тому 23 листопада уся шкільна спільнота запалила Свічку Пам’яті, щоб вшанувати пам'ять тих, хто став жертвою страшних років голодомору. 
Сьогодні, коли від початкутих подій минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово дійшло до нас, щоб збудити в серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених і застерегти від повторення страшних помилок.